На берегу одной реки,
Сидели утром рыбаки.
Один Лука, другой Андрей,
Два друга с юности своей.
Забросив удочки свои,
От водной глади отошли.
И стали ждать на берегу,
Один другому ни гу-гу…
Туман стелился вдоль реки.
Дремали мирно поплавки.
Прошёл уж час, настал другой,
Поклёвки даже ни одной.
Лука спросил: «Скажи Андрей,
Ты где достал таких червей?»
- А что такое?
- Клёва нет!
Как будто рыбам дан запрет.
-Здесь дело вовсе не в червях,
Восточный ветер в облаках.
-Восточный ветер? Стало быть,
Нам про улов пора забыть!
-О, дорогой Лука! Нет, нет!
Я знаю маленький секрет.
Мы карасей перехитрим,
Куском верховки* угостим.
Смотри, вот лакомый кусок,
В него запрячу я крючок,
На радость нам, им на беду,
Я снаряжу свою уду.
Забросил. Часа не прошло,
Как поплавок вдаль понесло.
Лука кричит: «Андрей, Андрей!
Смотри, клюёт, тащи скорей!
Уда согнулась вмиг в дугу,
Карась даёт отпор врагу.
В кусты понёс. « Ага! Шалишь!
Ты от меня не убежишь!»
В кустах отчаянно биясь,
Лишился сил своих карась.
И в неминуемой тоске.
Закончил жизнь свою в садке.
------------------------------------
Вот так , случается порой,
Когда мы в жизни суетной,
Хватаем жирные куски,
В которых дьявола крючки.
Эдемский змей коварный враг,
Обманщик хитрый как рыбак.
Рыбачит он из года в год,
И никогда не устаёт.
А люди, словно караси,
Не только здесь, вот на Руси,
На всей земле, там где живут,
Легко на удочку клюют.
Приманок яркий внешний вид,
Обычно тянет как магнит.
И сколько всех уловок есть,
Нам никогда не перечесть.
Из всех рыбалок есть одна,
Её так любит Сатана.
Ловить беспечных христиан,
На суету, вражду, обман.
На ложный стыд, на страх, на зло,
Что к нам от Евы перешло.
Каков речёному итог?
От всяких зол спаси нас Бог!
Прочитано 11234 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
