Мати-християнка

Сини приїхали в дім батьківський до мами.
Щаслива зустріч, радісна, жадана!
Хоч мати тішиться дорослими синами,
Та на душі її ятриться рана.

Яка ще рана? У якому горі
Її зазнала лагідна матуся?
Сини у неї милосердні й добрі…
Та йти не поспішають до Ісуса.

Ще буде час. Вони ж не зовсім сиві,
Міцні, здорові, жити їм і жити,
Поглянь які: і сильні, і красиві…
Але, на жаль, минають дім молитви.

Краси і доброти у них не мало,
У них повага, здібності і вміння…
Та ліпше їм чогось не вистачало,
Аби не бракувало їм спасіння.

Щоб їх у Книгу Неба записали,
Щоби душа наповнилася Слова…
Бо ліпше, щоб вони чогось й не мали,
Аби була в серцях печать Христова.

Сини до мами сповнені любові,
Її життя для них багато значить…
Коли ж вони уклоняться Христові,
Щоб їх колись й у вічності побачить?

Надії серце материнське гріють
(Воно не може бути безстороннім):
Ось цього разу, як сини приїдуть –
Покаються у домі молитовнім.

У чому каятись? Пограбували, вбили?
То ж ні, не грішники, хоча й не бездоганні…
Якби ж вони коліна прихилили
Перед Христом, як справжні християни!

Чого хотіти ще? Такі хороші діти,
Ніколи й не образили неначе…
Сини ніяк не можуть зрозуміти,
Чого радіє мати їх і плаче.

Чому помітна у очах тривога?..
Можливо, за минулу всю недолю?..
Байдужістю до Спаса-Христа-Бога
Їй, найдорожчій, завдавали болю.

І прийде час, коли сини зійдуться,
Згадають батька, матінку згадають –
І зрозуміють: плакала матуся
За їх спасіння – й раптом заридають.

В Ісусі буде солодко ридати,
І будуть сльози чисті, ніби перли,
Бо хоч померла християнка-мати,
Та молитви матусі не померли.

Мати-християнкаПоэзия

Мати-християнка
Поэзия