У обмані бурхливих емоцій,
часто робимо не те,що повинні.
У театрі безкінечних овацій
Ми стаємо чужими собі…ми просто нестримні!
Під впливом закоханого серця
Ми ідемо занадто швидко
А воно все тікає….і знаємо,що вже не вернеться.
Ми дивимось на маски чужих і кажем : «Як гидко!»
Граючи у масовці,ми себе втрачаємо,
Але так легше,бо ми не одні.
Коли ж ми лише свою роль граємо,
То чомусь залишаємось часто самі.
Життя часто нас пригріває,а потім різко відпускає
І серце наше раниме чомусь все знову і знову прощає.
Хоча б і не мало!
Воно ж обіцяло…
Ми розчаровуємось у тому,що до себе підпускаємо
Нам важко стає,бо ми до нього звикаємо.
І відпускати мрії у небо…
І просто сказати: «Я знаю! Так треба!»
Чомусь важко зробити….ми замикаємось…
І за мить…єдину мить ми від усіх віддаляємось…
Бо не хочемо заново це відчувати.
Тим ,кого любили,але нас підвели-нам так важко прощати.
Біль і ще раз біль…
І новий шанс на довіру…
І все забути стає наша ціль,
Адже не винен той, хто повірив…
Тому ми часто здаємось…падаємо на коліна..
Ми ідемо,знаючи,що ще повернемось,бо наше серце раниме і душа наша грішна!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Он знал - Наталия Минаева Это одна из живых историй. Есть такие, что невозможно поверить в это. Может написно не совсем гладко. Не судите строго. Но я знаю эту боль, хотя эта история не из моей жизни. Она из жизни женщины. Каждой из нас. Может наш голос удержит юных от не своей любви. Может мы научим их ожидать чистоту и святость прекрасного чувства ЛЮБОВЬ.
